-а́, -е́. 1) Споконвічний, постійний (про населення певної місцевості, представників певного середовища тощо). || Властивий певній мові з найдавніших часів її розвитку. Корінна лексика. Корінний зуб — один із п'яти задніх зубів кожної щелепи. Корінні народи — народи, що проживали на своїх землях до приходу туди переселенців з інших районів. 2) геол. Який знаходиться на місці первісного утворення. Корінна порода. 3) Який стосується основ чого-небудь; істотний (у 1 значенні). 4) спеціальний термін Головний, основний. Корінний вал підіймального крана. 5) у значенні іменника корінний, -ного, чоловічий рід Те саме, що корінник.
матем.; наук. коренной
1) (про людність певної місцини, представників певного середовища тощо), споконвічний, постійний, одвічний, тубільний, автохтонний, місцевий, тутешній 2) (що стосується основ чого-н.), істотний, головний, основний, кардинальний, докорінний
1) (споконвічний) native корінний житель — native, indigene 2) (істотний, докорінний) radical, fundamental, basic; thorough 3) корінний вал — main shaft
autochtonal
I прил. коренной II (род. -ого); сущ. коренной (конь), коренная (лошадь), коренник