I див. наказувати. II -ажу́, -а́жеш, доконаний вид, перехідне дієслово 1) Говорячи, повідомити, висловити багато чого-небудь; наговорити. 2) розмовне слово Звести наклеп або просто наговорити неправди, обманути.
I = наказувати (віддати наказ, дати розпорядження що-н. зробити), веліти, звеліти, повеліти, повелівати; розпорядитися, розпоряджатися (у менш категоричній формі, перев. усно й окремим особам); скомандувати (коротко і владно); сказати (дати розпорядження, завдання, доручення щось зробити) II ▶ див. вимагати, наказувати
док. див. наказувати
I наказа́ти (чего) наговорить; насказать II наказа́ти 1) приказать, велеть; (устно и отдельным лицам, часто в быту) распорядиться; (в официальном языке) предложить, (в письменной форме) предписать; повелеть; заказать; наказать, указать 2) (сообщать) передать III см. наказувати