-чу, -чиш, недоконаний вид, перех. і неперех. 1) Будучи свідком, очевидцем чи обізнаною у певній справі особою, підтверджувати істинність, правильність чого-небудь. || Повідомляти, стверджувати що-небудь (у книгах, документах). Свідчити повагу (подяку, симпатію і т. ін.) кому — висловлювати кому-небудь свою повагу, подяку, симпатію і т. ін. 2) Бути, служити свідченням, доказом чого-небудь, доводити щось. 3) юр. Давати показання на суді або на допиті як свідок. Свідчити під присягою. 4) Офіційно підтверджувати дійсність, істинність чого-, кого-небудь; підписом або печаткою завіряти що-небудь. Свідчити підпис. Свідчити особу.
(про що — бути доводом чого-н.), підтверджувати, підтвердити (що), демонструвати (що), у[в]казувати, у[в]казати (на що), говорити (про що), засвідчувати, засвідчити (що, про що), посвідчувати, посвідчити, показувати, показати (що)
1) (давати показання, свідчення) to witness; to bear witness (to, of); to attest, to testify (to, against); (під присягою) to depose, to depone 2) (підтверджувати) to affirm
avouch, (на користь когось) vouch for, vouch
1) свидетельствовать; (юр.) показывать, давать показания 2) (про що и с союзом що: подтверждать) свидетельствовать (о чём), говорить (о чём); (означать) знаменовать (что) 3) (выражать) свидетельствовать 4) свидетельствовать