хо́чу, хо́чеш (розмовне слово хоч), хо́чемо, хо́чете (розмовне слово хо́чте), недоконаний вид 1) чого, з інфін., із спол. щоб, як і без додатка. Мати бажання, охоту до чогось, відчувати потребу в чому-небудь (в їжі, відпочинку і т. ін.). || Мати бажання відчути, пізнати що-небудь, зазнати чогось. || Мати бажання робити щось, брати участь у чомусь. || Мати на меті здійснення чого-небудь, мати якусь мету. || Зичити, бажати чогось для кого-небудь. || розмовне слово Просити, вимагати певну суму, ціну за що-небудь. Коли хочеш (хочете і т. ін.) у значенні вставного слова — уживається для вираження згоди зі співрозмовником, поступки перед ним у чомусь у знач.: а) може, мабуть; б) хай і так, можна й так. Хоч що хоч — ні за що, хоч як проси. Як [собі] хочеш (хочете і т. ін.) у значенні вставного слова — а) як тобі (вам і т. ін.) забажається; б) все одно, незважаючи ні на що. 2) з інфін. Мати намір, збиратися (щось робити). 3) з інфін. Уживається на позначення можливості, вірогідності здійснення чого-небудь. 4) у формах: хочеш, хоч, хочете, хочте. Уживається у безсполучникових реченнях, що виражають допустовість, умову.
1) (чого, з інфін., зі спол. "щоб" і без додатка — мати бажання, охоту до чогось, відчувати потребу в чомусь), бажати, воліти, тягтися (до чого), тягнутися (до чого); жадати (чого), прагнути (з інфін., до чого й чого), пориватися (з інфін., до чого), гнатися (за чим), гонитися (за чим), ганятися (за чим), стриміти (до чого) (мати нестримне бажання до чогось, рішучість до дій) 2) див. бажати
to wish, to want, to desire
хотеть; желать; (с неопр. ф.) охотиться; (в сочетаниях с относительными местоимениями) угодно [тебе, ему, вам]