-а́ю, -а́єш, недоконаний вид, рідко ви́могти, -ожу, -ожеш; мин. ч. ви́міг, -могла, -могло; доконаний вид, перехідне дієслово 1) Настирливо просити що-небудь у когось. 2) Ставити перед ким-небудь якусь вимогу; пропонувати в категоричній формі зробити щось. 3) Зобов'язувати до чого-небудь, змушувати робити саме так. || Потребувати чого-небудь.
матем. требовать
1) (чого, з інфін. і зі спол. "щоб" — висувати перед ким-н. якусь вимогу; пропонувати в категоричній формі зробити щось), домагатися, домогтися, диктувати (кому, що) — Пор. наполягати, натискати 2) (що, чого — настирливо просити що-н. у когось, добиватися чогось), домагатися, домогтися (чого), правити, виправляти, виправити (що) 3) (змушувати когось поводитися певним чином, робити саме так, як годиться), веліти, зобов'язувати, зобов'язати, наказувати, наказати; покладати, покласти (на кого, що); шантажувати (вимагати за допомогою шантажу)
1) (ставити вимогу) to demand (of, from), to request, to claim (from); (чекати) to expect (from) вимагати відшкодування збитків — to seek damages of вимагати гарантії — to ask for security вимагати настирливо — to insist вимагати повернення позик — to call in вимагати свою частину — to cry halves вимагати капітуляції — to summon to surrender вимагати компенсації — to claim compensation вимагати конфіскації — to libel вимагати уваги — to claim attention 2) (потребувати чогось) to require, to need, to call (for); (винахідливості, спритності) to tax 3) (настирливо просити) to extort (from); to urge (from) вимагати гроші — to blackmail, to trim
call for, call, claim, dictate, press for, require, (або потребувати) судового розгляду (про проступок тощо) warrant a trial, warrant
= ви́могти 1) требовать, вытребовать, (также передаётся глаголом совершенного вида) потребовать; спрашивать, спросить (с кого) 2) (добиваться чего-нибудь путём принуждения) вимагати — загрозами вымогать угрозами (путём угроз)