-я́ю, -я́єш і відді́лювати, -юю, -юєш, недоконаний вид, відділи́ти, -ілю́, -і́лиш, доконаний вид, перехідне дієслово 1) Розділяючи, відгороджувати від чого-небудь. || Розділяти, відмежовувати собою; бути межею, перепоною між чим-, ким-небудь. || Розділяти, відмежовувати (про певний відтинок часу, період). 2) Брати яку-небудь частину від цілого. || Своєю поведінкою відстороняти себе від когось; відчужувати. 3) від чого, переносне значення Позбавляти зв'язку з чимсь; відривати. 4) Виділяти кому-небудь якусь частину із спільного майна для окремого господарювання.
матем.; техн.; физ. отделять
I 1) = відділювати, відділити (що від чого — бути межею, перепоною між чим / ким-н.), відділювати, розділяти, розділити (кого-що), відмежовувати, відмежувати, відгороджувати, відгородити, відокремлювати, відокремити; ділити (кого-що), розмежовувати, розмежувати (що), роз'єднувати, роз'єднати (кого) 2) = відділити (передавати у власність частину майна й землі комусь із членів родини для самостійного господарювання), виділяти, виділити II ▶ див. відгороджувати, відокремлювати
= відділити to separate, to divide, to set apart, to detach, to disjoin, to isolate, to sever відділяти завісою — to curtain off відділяти перегородкою — to partition off
= відділи́ти отделять, отделить