Упевненість у чомусь, у здійсненні чого-небудь. Впевненість у позитивних якостях кого-небудь, у правильності, розумності чиєїсь поведінки. Прийняття якогось положення за істину, яка не потребує ніякої перевірки.
I -и, жіночий рід 1) Упевненість у чомусь, у здійсненні чого-небудь. || у кого. Впевненість у позитивних якостях кого-небудь, у правильності, розумності чиєїсь поведінки. 2) Те саме, що довір'я. Віри не йметься кому — не віриться комусь. Жити на віру — бути одруженим без офіційного оформлення шлюбу. Приймати на віру — вірити в що-небудь без доказів. 3) рел. Визнання існування Бога, переконання в реальному існуванні чогось надприродного. || Те або інше релігійне вчення, віровизнання. II виг. У мові моряків, будівельників і т. ін. – команда під час вантажних робіт, що означає: "піднімай!", "вгору!"; прот. майна. III -и, жіночий рід У Давній Русі – грошовий штраф на користь князя за вбивство вільної людини.
1) (наявність твердої певности щодо чого-н.), у[в]певненість, переконання 2) (визнання існування Бога; те / інше релігійне вчення), віросповідання, релігія, вірування, віровизнання; віровчення (основні положення якоїсь релігії) 3) (ставлення до когось, що ґрунтується на впевненості в його правоті, чеснотах, щирості тощо), довіра
ж 1) faith, belief наївна (сліпа) віра — naked (implicit) faith 2) (довір'я) trust, credit; confidence, credence прийняти на віру — to take on trust
faith, belief, credit
I -и; сущ. ист. вира II межд. вира III -и вера; (во что) верование; (убеждённость) уверенность йняти віри (віру) кому — верить кому, доверять кому; давать веру кому