дзвоню́, дзво́ниш, недоконаний вид 1) Викликати звуки, ударяючи в дзвін, калатаючи дзвінком або б'ючи по деяких предметах. || Видавати дзвін (дзвеніння). 2) Викликати до телефону дзвінком телефонного апарата; говорити по телефону. 3) переносне значення, розмовне слово Без потреби багато говорити; базікати, поширювати чутки, плітки і т. ін.
1) (видавати звуки, ударяючи у дзвін, калатаючи дзвінком тощо; видавати дзвін); бовкати, бовкнути, бевкати, бевкнути, бемкати, бемкнути, бамкати, бамкнути, бомкати, бомкнути; дзеленькати, дзеленькнути, теленькати, теленькнути, тенькати, тенькнути (перев. про дзвоник); калатати, калатнути, бити (перев. сиґналізувати дзвоном про щось); видзвонювати (старанно / раз у раз) 2) (говорити по телефону), телефонувати
1) to ring, to chime дзвонити у дзвони — to ring the bells дзвонити біля вхідних дверей — to ring at the door 2) (говорити по телефону) to call дзвонити по телефону — to telephone, to phone; to ring up
1) звонить; (в дверной звонок) звониться; церк. благовестить дзвонити щодуху — трезвонить 2) (издавать звон) звонить дзвонити зубами — цокать (стучать) зубами 3) (разглашать) перен. звонить; (сильнее) трубить, трезвонить; благовестить