-юю, -юєш, недоконаний вид, зумо́вити, -влю, -виш; мн. зумо́влять; доконаний вид, перехідне дієслово 1) Бути причиною чого-небудь, викликати щось; спричиняти. 2) Будучи умовою існування або формування чого-небудь, визначати його якість, характер, специфіку.
астр.; матем.; физ. определять (обусловливать)
= зумовити (бути умовою чого-н.), визначати, визначити — Пор. спричиняти
= зумовити 1) (обмежувати якимись умовами) to stipulate, to specify зумовлювати угодою — to stipulate by the contract (agreement) 2) (спричиняти) to cause, to call forth; (визначати) to determine; (визначати наперед) to predetermine зумовлювати наслідок — to predetermine the outcome
condition, determine
обусловливать, обуславливать, обусловить, определять, определить; (заранее) предопределять, предопределить, предрешать, предрешить