Відчувати глибоку відданість, прив'язаність до кого-небудь. Сердечна прихильність до родинно близьких осіб, до особи іншої статі, кохати, боготворити, обожнювати. Мати інтерес, потяг до чого-небудь, надавати перевагу чомусь. - Добре жить тому, чия душа і дума добро навчилася любить!
люблю́, лю́биш; мн. лю́блять; недоконаний вид, перехідне дієслово 1) Відчувати глибоку відданість, прив'язаність до кого-, чого-небудь. || Відчувати сердечну прихильність до родинно близьких осіб (дітей, матері тощо). 2) Почувати, виявляти глибоку сердечну прихильність до особи іншої статі; кохати (у 1 значенні). || звичайно без додатка. Бути закоханим. || розмовне слово Бути в інтимних стосунках з особою іншої статі. 3) також з інфін. Мати інтерес, потяг до чого-небудь. || Високо цінувати що-небудь, надавати перевагу чомусь. || з інфін., з додатком і без нього. Відчувати задоволення від чого-небудь. || з інфін. із додатком. Мати нахил, пристрасть до чого-небудь. 4) також із спол. щоб. Потребувати якихось умов як найсприятливіших для існування, росту тощо (про рослини, тварин).
I 1) (відчувати глибоку відданість, прихильність, симпатію до кого / чого-н.), жалувати, дихати (ким-чим), полюбляти, долюблювати; обожнювати, боготворити, божествити (надмірно захоплюватися ким, схилятися перед ким-н.) 2) (мати нахил, потяг до чого-н.), полюбляти, долюблювати II ▶ див. кохати, потребувати
1) (кохати) to love любити палко — to love dearly 2) (мати потяг) to be fond of; (подобати) to like
любить