науро́чити, -чу, -чиш, доконаний вид, навро́чувати, -ую, -уєш, недоконаний вид, перехідне дієслово Принести горе, заподіяти нещастя, пошкодити кому-небудь поглядом, словами чи діями (за забобонними уявленнями). || безос. Щоб (аби) не наврочити у значенні вставного слова — уживається, щоб застрахуватися від того, що ніби може загрожувати.
(кого — за народними уявленнями, заподіяти кому-н. нещастя, спричиняти в когось хворобу тощо магічним поглядом, словами / діями); наслати, насилати (що на кого), напустити, напускати (що на кого, кому — зазв. із прямим додатком — назвою нещастя, хвороби тощо); поробити, заподіяти, подіяти; зурочити, пристріти, у[в]ректи (поглядом); намовити, намовляти (що на кого-що — нашіптуючи заклинання) — Пор. накликати, чаклувати
to overlook, to throw (to cast) an evil spell on, to bewitch with the evil eye; to hoodoo щоб не наврочити — touching wood
сглазить