Також незвичний. До якого не звикли, який не ввійшов у звичку, який відрізняється від інших, не такий як усі. Особливий, незвиклий, рідкісний, винятковий. розм. Який не дотримується звичаю, порушує правила ввічливості, чемності.
-а, -е. 1) Який відрізняється від інших; не такий, як усі, як в усіх; особливий. || Не такий, як завжди. || у значенні іменника незвича́йне, -ного, середній рід Те, що є не таким, як завжди. || Дуже великий, сильний щодо ступеня вияву, прояву; надзвичайний. || Який вирізняється з-поміж інших здібностями, талантом, розумом і т. ін.; видатний. || Важливий своїм значенням; знаменний. || Нехарактерний для кого-, чого-небудь, невластивий комусь, чомусь; дивний. 2) розмовне слово Який не дотримується звичаю, порушує правила ввічливості, чемності і т. ін. || Який виражає грубість, неввічливість, непристойність або свідчить про них.
I (який відрізняється від інших, чимось вирізняється), неординарний, особливий, неабиякий; незвичний (до якого ще не звикли); екстраординарний (про явище, подію тощо — який виходить із низки звичайних); ексцентричний, екстраваґантний (який не відповідає усталеним звичаям, нормам, уявленням); небуденний (який відрізняється від того, що є завжди / скрізь, і тому сприймається позитивно) — Пор. винятковий, небувалий, неймовірний II ▶ див. надзвичайний
superior to the average, out of the common, exceptional, unusual, uncommon, extraordinary; (дивний) quaint
exceptional, extraordinary, singular, unusual
1) необычный; (несвойственный кому-нибудь) непривычный; (исключительный, поразительный) необычайный, необыкновенный, особенный, из ряда вон [выходящий]; (выделяющийся способностями, силой) незаурядный, недюжинный; (выдающийся) замечательный 2) (невоспитанный; нехороший) невежливый, неучтивый; неприличный