-а, -е. 1) Якого не можна уникнути, обійти, обминути і т. ін., який обов'язково має настати, відбутися і т. ін. || у значенні іменника немину́че, -чого, середній рід Те, що обов'язково має настати, відбутися і т. ін. || Який не викликає ніякого сумніву; явний, очевидний. || Який обов'язково випливає з певних обставин, умов, зумовлений ними. 2) Який не проходить, не минає, не зникає; постійний. 3) Без якого не обійтися; обов'язковий, неодмінний. || Потрібний кому-небудь; необхідний.
матем. неизбежный, требуемый (неизбежный)
I (про дію, подію, явище — якого не можна уникнути, відвернути), неодмінний; невідворотний, невідхильний, неусувний (про щось перев. небажане — якому не можна перешкодити здійснитися, реалізуватися); невблаганний, невмолимий (про щось дуже небажане — якого не можна стримати, який наближається, насувається незважаючи ні на що); певний (зі сл. "смерть", "кінець" і под.); фатальний, рокований (нібито наперед зумовлений, визначений для кого-н. обставинами, долею тощо й тому невідворотний) II ▶ див. обов'язковий, постійний, потрібний
inevitable, unavoidable, inescapable; indivertible; imminent
imminent, inescapable, inevitable, unavoidable
неизбежный, неминуемый; верный; неотвратимый; (обязательный) необходимый; (такой, от которого нельзя избавиться) неустранимый