-а, -е, розмовне слово 1) Дієприкм. акт. мин. ч. до очманіти. 2) у значенні прикметника Який утратив здатність нормально мислити, міркувати або нормально діяти, рухатися; одурілий. || Який виражає такий стан.
(який під упливом сильних переживань, страждань, під дією алкоголю, чаду тощо втратив здатність нормально міркувати, чинити), очамрілий, очмарілий, зачумілий, зачумлений, очумілий, чумний, у[в]чаділий, стуманілий, отуманілий (який утратив здатність мислити, розуміти що-н.) — Пор. безтямний, несамовитий
stupid, crazy
stupefied
= очма́рілий; диал. шальной; ошалевший, ошалелый; одурелый, обалдевший, обалделый; угорелый; очумевший, очумелый