-і, жіночий рід 1) Зверхній, зовнішній бік чого – небудь. || Верхній шар маси якої-небудь речовини, рідини і т. ін. || геогр. Сукупність нерівностей земної кори, які утворюють низини, височини і т. ін.; рельєф. 2) мат. Межа, що відділяє геометричне тіло від зовнішнього простору або від іншого тіла; слід руху якої-небудь лінії в просторі.
матем.; физ. поверхность
(верхній, зовнішній бік чогось), верх; площина, гладінь (рівна, пласка); площинка (невелика, рівна)
ж surface поверхня землі (води) — surface of the earth (water) поверхня нагріву тех. — heating surface плоска поверхня — plane surface підтримувати на поверхні — to buoy up плисти по поверхні — to fleet абсолютно гладка поверхня — dead-level дзеркальна поверхня — smooth/unruffled surface зовнішня поверхня — outer surface, outside, exterior несуча поверхня ав. — plane нижня поверхня — lower surface; (листя) underside; архіт. soffit, dropped ceiling опорна поверхня — area of bearing робоча поверхня — work surface, effective area, worktop поверхня зносу — wear face поверхня ковзання — sliding surface, slide face поверхня тертя — rubbing surface поверхня шліфування — grinding face поверхня під обробку буд. — background поверхня під фарбування — ground поверхня під штукатурку — lathing обробляти поверхню — to surface
-і поверхность