-а́, -е́. 1) Який сильно звучить, добре чутний; гучний. || Шумливий, гомінкий. 2) переносне значення Який став широко відомим; загальновідомий. 3) переносне значення Надмірно претензійний. 4) лінгв. Який утворюється за вільного проходження повітря з легенів крізь ротову порожнину (про звуки мови). || у значенні іменника голосни́й, -но́го, чоловічий рід
техн. гулкий, громкий
1) (про голос, звук — який сильно звучить, добре чутний), гучний, дзвінкий, звучний, гримкий, зичний; оглушливий, оглушний (який спричиняє біль у вухах); громохкий (сильний і різкий); лункий, ляский, ляскотливий (з відгомоном); заливчастий, розливчастий, заливистий, розливний (з переливами); розкотистий (з розкотами); розгонистий (який чути далеко) — Пор. дзвінкий 2) (який набув чималого розголосу), гучний, бучний, галасливий; сенсаційний (який викликає сенсацію); приголомшливий (який дивує, приголомшує); пікантний (який викликає нездоровий інтерес); широковідомий (який має широку популярність); знаменний (який вирізняється надзвичайними рисами) 3) (сповнений галасу, криків), галасливий, гамірливий, гамірний, гучний, гомінливий, гомінкий, бучний, шумливий, галасуватий, голосистий 4) ім. (звук), голосівка
1) (гучний) loud, sonorous 2) грам. (як ім.) vowel голосний звук — vowel sound, vowel
1) громкий; громогласный; (производящий шум) шумный; (с ясным звучанием) звонкий, звучный; (слышный на большое расстояние) гулкий (о звуке), зычный (о голосе) 2) (получивший широкую известность) громкий; нашумевший; шумный; (о человеке) диал. известный 3) лингв. гласный