-а́, -е́. Який голосно і чітко звучить. || Здатний голосно, чітко звучати, дзвеніти. Дзвінкий приголосний (лінгвістика) — приголосний, який вимовляється з участю голосу, напр.: б, г, д, з.
1) (про звук, голос, сміх тощо — який звучить високо, чітко й сильно), дзвенячий, дзвенючий, металевий, голосистий; срібля[и]стий, срібний, кришталевий (мелодійний, чистого звучання) — Пор. голосний 2) (який видає чисті, сильні звуки), дзвеню[я]чий, звучний 3) див. голосний
1) sonorous, resounding; (про голос) clear, ringing 2) грам. voiced дзвінкий приголосний — voiced consonant, media (pl mediae)
= дзвеня́чий звонкий; (о предмете, производящем звуки) звучный, звенящий; звончатый (фольк.)