-а, -е. 1) Якого слід беззастережно дотримуватися, яким не можна нехтувати. || Який вимагається в законодавчому порядку. Обов'язкове навчання — принцип основної політики, відповідно до якого діти певного віку в законодавчому порядку повинні здобути освіту в установленому обсязі. 2) Завжди характерний для кого-, чого-небудь; притаманний комусь, чомусь; неодмінний. 3) Який виконується з обов'язку. Обов'язкове страхування — види страхування, що здійснюється незалежно від заявок та бажань особи, що страхується. Обов'язковий аудит — обов'язкова щорічна перевірка бухгалтерської звітності відкритих акціонерних товариств, банків, бірж, фондів тощо.
1) (такий, що вимагає беззастережного дотримання, виконання), неодмінний, неухильний, (до)конечний 2) (який є характерною прикметою кого / чого-н., завжди притаманний комусь / чомусь), неодмінний, незмінний, неминучий 3) див. постійний
1) obligatory, compulsory; mandatory; binding; imperative; (неминучий) indispensable обов'язковий контроль — mandatory control обов'язковий параметр — required parameter обов'язковий спадкоємець юр. — forced heir обов'язковий стандарт — mandatory standard обов'язковий страховий внесок — required premium 2) (про людину, яка виконує свої зобов'язання) obliging, accommodating; responsible
обязательный; (совершенно необходимый) непременный