-я́ю, -я́єш і спричи́нювати, -юю, -юєш, недоконаний вид, спричини́ти, -чиню́, -чи́ниш, доконаний вид, перехідне дієслово 1) Служити, бути причиною чого-небудь, викликати, зумовлювати щось. || Сприяти чому-небудь. || Завдавати чого-небудь, заподіювати щось. 2) Бути наслідком чого-небудь.
I спричи́няти производить (причинять) II спричиня́ти вчт; техн. вызывать (что-л плохое, отрицательное), доводить
= спричинити (що — бути причиною появи чого-н.), спричинювати, породжувати, породити, викликати, викликати, зумовлювати, зумовити, давати, дати, приносити, принести, нести, сіяти; приводити, привести (до чого — доводити до яких-н. наслідків, зазв. позитивних); призводити, призвести (до чого — доводити до яких-н. наслідків, зазв. неґативних), заподіювати, заподіяти (що), завдавати, завдати (чого — про неприємність, шкоду тощо); дарувати, подарувати (перев. зі сл. "Бог", "доля" тощо — наділяти чим-н.) — Пор. зумовлювати, викликати
= спричинювати, спричинити, спричинятися, спричинитися, спричинюватися to cause, to occasion, to entail
= спричини́ти служить причиной, послужить причиной; приводить, привести; причинять, причинить; (становиться источником чего-нибудь) порождать, породить, вызывать, вызвать; (иметь следствием) влечь за собой, повлечь за собой