(вмовля́ти), -я́ю, -я́єш, недоконаний вид, умо́вити (вмо́вити), -влю, -виш; мн. умо́влять; доконаний вид, перехідне дієслово 1) також із прямою мовою, додатковим підрядним реченням, інфін. або чим, рідко на що. Переконувати кого-небудь, схиляючи до чогось. 2) перев. недоконаний вид Заспокоювати, утішати словами.
1) = вмовляти, умовити, вмовити (впливати словами, просити згодитися на що-н.), переконувати, переконати, намовляти, намовити (до чого, на що, з інфін. і без додатка), схиляти, схилити (до чого), у[в]говорювати, у[в]говорити, аґітувати, обробляти, обробити; у[в]совіщати, у[в]говкувати, у[в]говкати, у[в]говтувати, у[в]говтати, урезонювати, урезонити, уламувати, уламати (з докорами, пересилюючи опір); у[в]лещувати, у[в]лещати, у[в]лестити, зманювати, зманити (лестощами, обіцянками) — Пор. благати 2) = вмовляти див. заспокоїти
= умовити to persuade (to), to induce (to), to prevail (upon), to exhort; to talk over; недок. тж. to try to persuade; (ласкою, лестощами) to coax
= умо́вити уговаривать, уговорить, (только несоверш.) увещать, увещевать; (преодолевая упорство) уламывать, уломать; (к какому-либо действию всегда с инфинитивом или придаточным предложением) убеждать, убедить умовляти тікати — уговорить (убедить) бежать, склонить к бегству