-а, -е. 1) Який не має видимих меж; безкраїй, безконечний. || Нічим не обмежений, не поставлений ні в які рамки. Безмежне (філософія) — здатність предметів до безконечної зміни, взаємопереходу. 2) переносне значення Надзвичайно сильний, глибокий (про почуття).
матем.; физ. безграничный, бесконечный (неограниченный), беспредельный
I (який не має видимих меж), без меж, безко[і]нечний, безкрайній, безкраїй, нескінченний, безбережний, безберегий, неокраїй; бездонний, безмірний, незмірний, незміряний, незміренний, невимірний (який неможливо / важко виміряти); неоглядний, неозорий, неосяжний (який неможливо / важко оглянути зором); широкополий (про ниву, степ тощо), несходимий, несходжений (який неможливо / важко обійти через великий простір, велику довжину) — Пор. великий, нескінченний, просторий II ▶ див. необмежений, нескінченний, сильний
boundless, immense, immeasurable, illimitable, limitless, unbounded, infinite, unlimited
limitless, unlimited
беспредельный, безграничный; (прям.) неограниченный, бескрайний, необъятный; (о тоске) безысходный, неисходный; (не поддающийся обозрению) необозримый